|
Йожеф Сабо нещодавно
запропонував запровадити ліміт на залучення тренерів-іноземців у нашому футболі
і навів приклад Володимира Безсонова, якому в «Дніпрі» не йшли назустріч щодо
придбання сильних гравців, а з приходом Хуанде Рамоса політика клубу кардинально
змінилася. У чому ж полягає все ж таки з цього приводу проблема?
З цього
запитання я і розпочав свою розмову з відомим у недалекому минулому форвардом
київського «Динамо», а нині очільником його селекційної служби та куратором
однойменної дитячо-юнацької школи Володимиром Онищенком.
— Для початку я відповім вам запитанням на запитання: «А
чому власники клубів ухвалюють такі рішення?» Спробуємо бути об’єктивними:
можливо, їх з якихось причин не влаштовують вітчизняні фахівці? Припустимо, що
вони розуміються на футболі дещо гірше, ніж запрошений тренер, проте не можна
скидати з рахунків той незаперечний факт, що вони вкладають у футбол свої
власні кошти. На мій погляд, головним лікарем тут буде час... Ця «кухня» дуже
складна для стороннього спостерігача — щоб не бути суб’єктивним, треба самому
брати участь у процесі. Якщо президент клубу вкладає чималі гроші в футболіста,
то хто йому може заборонити купити деінде і тренера? Як то кажуть: «Господар —
пан!». Що стосується нижчої оплати праці вітчизняних фахівців, то все залежить
від того, як себе наш тренер «продає», які умови він висуває перед власниками
клубів, як це роблять іноземці, що мають чинний контракт. Записали, що
трансферна політика залишається за тренером — одна річ, «забули» обумовити такі
нюанси — нарікай на себе... Саме звідси й усі проблеми. Іншими словами: якщо
тренер не хоче приставати на невигідну пропозицію, то й нічого укладати
контракт!
Інша річ, що наші тренери нічим не захищені й нерідко
просто змушені погоджуватися на умови, які не дозволять їм виконати поставлене
завдання... Можливо, якщо ми підемо шляхом створення нашим тренерам найкращих
умов для роботи, то не виключено, що результат може бути не гіршим, ніж його
очікують від закордонного фахівця. Можна багато про це говорити, але поки що
зупинимося на одному: дійсно є проблема незайнятості наших тренерів. Але таке
відбувається не тільки у футболі: в останні роки з’явилося безліч навчальних
закладів, які за певну плату «штампують» фахівців різних напрямів, які просто
сумлінно вистояли чергу за дипломами.
— Авторитетна букмекерська контора William Hill вже називає
нашу команду аутсайдером Євро-2012. Догралися зі збірною і «виконувачем
обов’язків» її головного тренера?
— Мене весь час бентежило, що тренер, який працює з
національною збірною, є «виконувачем обов’язків» — такого за часів радянського
футболу не могло бути в принципі. Якщо ви з тренером укладаєте контракт, але
сумніваєтеся, що він зможе виконати поставлене завдання, і продовжуєте пошук
нового кандидата, то укладіть контракт на півроку, або, принаймні, на три
місяці. Але не тримайте людину у стані невизначеності!.. Це ж яка психіка має
бути у тренера, щоб, не маючи впевненості у завтрашньому дні, він міг
продуктивно працювати!
— У Грозному — Рууд Гулліт. У Махачкалі — Роберто Карлос. А
нам несила?
— А чому ні? Все залежить від політики господаря клубу, від
того, що в підсумку він хоче отримати... Але приклади, які ви навели, більше
схожі на разові акції, можливо, навіть на шоу. Є такий вислів: «Понти йдуть
попереду професії!». Одні клуби «заточені» на здійснення «довго-граючих»
програм, розрахованих на гармонійний розвиток, — за допомогою запрошених
фахівців готувати власні резерви... Вони можуть помилятися як у селекції, так і
в питаннях підготовки зміни, але, як кажуть, «через терня — до зірок»... Не
можна зупинятися у своєму розвитку! В історії з Роберто Карлосом я не бачу
продовження: витрачені чималі кошти, якийсь час трибуни стадіону будуть
заповнені «вщерть». А далі що? Напевно, ці мільйони доларів краще було б
направити на розвиток дитячо-юнацького футболу! Проблема в тому, що ніхто не
хоче працювати на перспективу: усі хочуть все й відразу!
— Вам не здається, що школа, яку ви очолюєте, готує
майбутніх суперників... «Динамо». Адже в усіх без винятку наших командах грають
ваші випускники, а в «Динамо» їх обмаль...
— Стосовно непродуктивності роботи «динамівської» школи
саме для основної команди, хочу зауважити, що заведено вважати нормальним
«виходом продукції», якщо з випуску в першій команді заграє хоча б один
футболіст. Ми це завдання поки що виконуємо... Проблема у тому, що нерідко
футболісти потрапляють до команди, пройшовши селекцію. Пам’ятаю, в Інтернеті
свого часу з’явилася інформація, що Ігор Бєланов рекомендував президенту
«Динамо» хлопчину, якого випадково побачив у якомусь селі. На думку спадає
цікава річ: випускник нашої школи Олег Блохін, який став кращим у Європі,
народився 1952 року, його «наступник» Андрій Шевченко — 1976-го. Різниця між
ними — 24 роки. Можливо, талановитий хлопчина, народжений 2000 року, теж стане
володарем «Золотого м’яча» 2024-го.
— Довго чекати. Тож, може, там, по селах, у залишках
дворового футболу і треба шукати нових Бєланова, Блохіна, Шевченка?
— На жаль, урбанізація позбавила наш професійний футбол
природного припливу виконавців, які пройшли школу «дикого» футболу. Зникнення
«двору» найболючіше вдарило по країнах, що входили до Радянського Союзу. Я й
сам прийшов із масового футболу — нас відбирали в різні секції, яких тоді було багато,
у дворах. Якщо раніше на набір у «Динамо» приходило по 600 хлопчиків за день,
то тепер — не більше 100.
— І половину з них батьки привозять на «мерседесах»...
— Що вдієш, добробут народу зростає (сміється): ми
приїжджали на трамваї...
— Чому наші футболісти нерідко поступаються легіонерам у
техніці володіння м’ячем?
— І знову ми повертаємося до вуличного футболу. Зрозуміло,
що техніка є «фундаментом» футбольної майстерності, який має закладатися в
дитячій школі. А у двадцять років, коли більшість наших футболістів потрапляють
у професійні команди, техніки вже не навчиш. Ось і доводиться сподіватися на
швидкість і фізичні дані... Однак у сучасному футболі високого рівня вже
замало. І над цим компонентом необхідно повною мірою відповідально працювати.
— Зважаючи на те, що нині виробляє така технічна
«Барселона», чи не з’явився в нас новий футбольний фетиш — «контроль м’яча»?
— Я згоден з вами. Але ж каталонці не тільки вміють
«тримати м’яч» і технічно перепасовуватися, вони дуже добре підготовлені
функціонально, швидко переміщуються, миттєво реагують на зміну ігрової ситуації
на полі, встигають великими силами підтримати атаку і так само активно
допомагають обороні — наявні всі компоненти сучасного футболу. Ми ж
поступаємося і технікою, і швидкістю, насамперед — мисленням, а останнім часом
— навіть функціональною підготовкою! А що це за тактична новинка, до якої
вдаються практично всі українські команди: більшість передач робиться або здовж
поля, або назад, а буває — і воротареві! Кому потрібен такий «контроль м’яча»?
— Поставлю смішне запитання. Якщо б вам Ігор Суркіс видав
чек на 100 мільйонів євро і запропонував придбати одного з трьох нападників:
Мессі, Роналду або Руні — кого б ви вибрали для «Динамо»?
— Пеле (сміється). Всі ці футболісти яскраві, неординарні,
популярні, проте вони певною мірою залежні від партнерів. А ось у Пеле не було
слабких місць і провалів — однозначно обираю його!
— Тобто ніхто з трьох кращих форвардів сучасності в
«Динамо» не заграв би?
— Не знаю, але Пеле заграв би в будь-якій команді і,
практично, на будь-якому місці: він мав спринтерську швидкість, за невисокого
зросту перестрибував високих захисників, міг виграти боротьбу у будь-кого,
володів сильним ударом з обох ніг, завдяки чому постійно забивав! А як жорстко
проти нього грали! Якби Мессі (який мені дуже симпатичний) потрапив під такий
прес, давно б пішов з футболу!
— Чи є взагалі надія, що в України може з’явитися
пристойний форвард?
— На жаль, сучасний український футбол більше тяжіє до гри
«від оборони». Напевно тому наші школи й не готують чистих нападників. Тому ті
футболісти, які «за штатним розкладом» повинні грати попереду, забивають дуже
мало голів. А чому вас зацікавив лише форвард? А що, в нас класні захисники вже
є? Або в середині поля кожен другий — Мунтян чи Буряк?..
Бесіду вів Костянтин Ніколаєв
|
